В. Тищенко: пішов в добровольці, бо хочу захистити родину, друзів та Україну

Нещодавно із зони АТО у рідний Ямпіль повернувся 19-ти річний боєць одного з українських добровольчих батальйонів Владислав Тищенко. Перебуваючи у чотирьохденній відпустці, Владислав відвідав редакцію нашого видання і відповів на питання кореспондентів.
Чому ти пішов воювати в АТО?
Це рішення далось мені непросто, я довго розмірковував. Доки не усвідомив, що не можу спокійно жити, навчатись чи працювати, доки на сході заради нас з вами гинуть мої однолітки. Я вирішив піти воювати, щоб захистити від окупантів і терористів свою родину, своїх друзів, свою країну. Зробити все, щоб вони ніколи не дістались до мого рідного Ямполя.
А як же навчання?
Навчання довелось кинути. Спочатку я перевівся на заочне відділення і планував продовжити навчання таким чином, але сесія розпочалась саме в той час, коли я був в зоні АТО. На жаль, наше законодавство не дає нам право перервати навчання на час участі в бойових діях. Впевнений, що після війни я знову поступлю в університет і отримаю вищу освіту.
Як відреагували рідні та друзі?
Розуміючи, що мене ніхто не відпустить, я вирішив зберігати все в таємниці. Але вже за кілька тижнів рідні випадково про все дізнались, довелось розповісти правду. Спочатку всі були в шоці, навіть плакали, але потім змирились. Напевно, зрозуміли, що свого рішення я не зміню. Зараз, звичайно, вони теж переживають, але вже не так сильно.
Не відразу я про все розповів навіть друзям, один з них, дізнавшись, що я перебуваю в тренувальному таборі, вирішив служити разом зі мною. Тож, тепер ми з ним бік о бік.
Чому ти вирішив вступити до добровольчого батальйону, а не піти на службу до регулярної армії?
Я думав і над цим, але мені розповіли, що в нашій армії проводиться дуже слабка підготовка, майже відсутнє забезпечення. Окрім того, потрібно було б служити півроку, а я хотів відразу на фронт – боронити рідну землю.


Хто тобі підказав, як в нього вступити?
На жаль, у мене не було знайомих, які б могли це підказати, довелось шукати контакти через інтернет. Зв’язавшись з керівництвом одного з батальйонів, я домовився про зустріч, довелось їхати на полігон під Києвом. Там якраз походили навчання, мене зустріли, вислухали, перевірили документи. Спитали, чи батьки знають про моє рішення. Довелось сказати, що знають, хоча вони на той час ні про що і не здогадувались.
Вже наступного дня розпочались тренування, вони були дуже складні, іноді ми не спали навіть по дві доби. Одного разу ми отримали завдання викопати в лісі окопи і всю ніч чекати нападу, коли ми вранці повернулись на полігон, то отримали нове завдання – бігти 15 кілометрів до річки і там захопити «диверсанта». Таким чином ми не спали дві доби, і це, напевно, було для нас найважчим.
На полігоні ми жили в звичайних військових наметах, але холодно нам не було, адже там були «буржуйки», їсти варили собі самостійно з продуктів, які привозили нам волонтери. Щодня у нас проходили заняття з рукопашного бою, картографії, стрільби, мінної справи. Нас навчали переправлятись через річки, транспортувати поранених.
Було важко?
Так, адже військова справа для мене нова. Хоча великою мірою допомагає досвід походів та воєнізованих ігор, в які ми багато років ходили в Ямполі разом з нашою молодіжною організацією «Молодь Ямпільщини». Ця діяльність і сформувала з нас патріотів України. Не всі активісти нашої організації вирішили воювати в АТО, але всі намагаються вкласти свій внесок в нашу спільну перемогу.
Скільки платять добровольцям?
Нам не платять взагалі, держава зовсім не фінансує добровольчі батальйони. Але гроші для нас – це не головне, адже ми пішли захищати рідну землю.
Звичайно, ми дуже вдячні волонтерам, які забезпечують нашу діяльність, без них нам би не було чим харчуватись, в що одягатись. Мені дуже подобається вислів, що «волонтери є духом, а військові – тілом України». Дійсно, душа не може існувати без тіла, а тіло – без душі.
А як ваш батальйон відправляли в зону АТО?
З нашого полігону, який став для нас рідним домом, нас відправили на учебку в «Десну», де ми займались два тижні, а уже звідти – в зону АТО, на базу. Звичайно, їхати було трохи моторошно і я переймався, адже не було зрозуміло куди точно ми їдемо і що там на нас чекає.
Ми оселились в колишньому дитячому таборі, звідки військових відправляли на лінію фронту: кого в артилерію, кого в штурмові загони.
Які бойові завдання тобі довелось виконувати?
Нас використовували для виконання спеціальних завдань, зачисток, перехвату ворожого транспорту, але розповідати про ці операції я не маю права.


Яким тобі запам’ятався Донбас?
Там, де ми проїжджали, все було нормально, не було навіть порушених будівель. Інша ситуація на лінії фронту, там зовсім немає мирних людей, все знищено.
В даний період діяло «перемир’я» і активних бойових дій не проводилось. Військові по обидві сторони тримали свої позиції, час від часу відбувались обстріли, працювали снайпери.
Зараз ми повернулись на перепідготовку, за чотири тижні з нас планують сформувати розвідувально-диверсійну групу, яка працюватиме в тилу ворога. Нас попередили, що буде значно важче, адже у ворожому тилу нам ніхто не привезе теплих речей чи продуктів харчування. Доведеться все добувати собі самим.
Чи маєш ти необхідне спорядження для виконання таких складних завдань?
Маю, завдяки нашим ямпільським волонтерам, які постійно турбуються про наше з другом спорядження, роблять все, щоб нам було не холодно і ми мали все необхідне. Я знаю, що у цій справі їм допомагає весь район. Я дуже вдячний за допомогу колективу Ямпільської школи №1, де я навчався, колективам Ямпільської школи №2 та Імшанської школи, ми там не навчались, але вони не залишились осторонь і надали таку необхідну допомогу. Сьогодні отримали допомогу ще й від відділу освіти райдержадміністрації, знаю, що її збирали всі школи району. Окрім того, спасибі окремим людям, які жертвували кошти, приносили теплі речі, продукти. Ми дуже вдячні всім вам за підтримку.
А що з того, що було вам придбано, стало у пригоді найбільше?
В пригоді стало все. Та, мабуть, найбільше – ніж, адже весь час потрібно щось різати, ліхтарик, адже більшу частину завдань ми виконуємо вночі, тактичні рукавиці, берці, «розгрузка»… За все я дуже вдячний, адже те спорядження, яке видають нам там, дуже неякісне і служить недовго.
А що потрібно ще докупити?
Мені про це незручно говорити, адже вже дуже багато придбано. Зараз потрібні зимові берці, коштують вони дорого, але я знаю, що наші ямпільські друзі-волонтери вже збирають на них кошти.
Я знаю, що вам діти надсилають листи, листівки, малюнки…
Так, це дійсно так. Ми їх читаємо разом з хлопцями, переглядати їх дуже важко, навіть хочеться плакати. Але вони нам дуже необхідні, адже дають відчути зв’язок з домом, розуміння того, що ми ризикуємо життям не даремно.

7 thoughts on “В. Тищенко: пішов в добровольці, бо хочу захистити родину, друзів та Україну

  1. Владислав, возвращайся живой и здоровый! Береги себя! Мы гордимся тобою и верим, что ты обязательно вернешься, в стране наступит мир и конечно же ты получишь высшее образование.

    1. А ты на ушко задай этот вопрос всем тем кто сейчас там ! Они не как ты дома на диване умничают , а выполняют свой гражданский долг и верны присяге ! Но ты походу и понятия не имеешь о том что такое присяга ! И тратишь ты гривни ! Тебя что то не устраивает ? Ну так выйди под своего идола (ленина ) и говори это окрыто вместо того что клацаешь по клавишам под анонимным именем ! Или ты умнее миллионов ? А может ты возомнил о себе что можешь привести нас к светлому будующему ? Ну так действуй , но помни — ЕСТЬ ТЕ КОТОРЫЕ ТЕБЯ МЯГКО ГОВОРЯ НЕ ПОНИМАЮТ ! А всё тобой изложенное рано или поздно станет предметом для розбирательств в СБУ , да-да и это вопрос времени ! Донбас уже доумничался ! НАМ ТАКОГО НЕ НАДО !

        1. 666 – ты кому ? И в любом случае – не злись , нервные клетки не востанавливаются так же как и здоровье !

Comments are closed.