Сьогодні відзначається Щедрий вечір

13 січня напередодні Нового року (за старим стилем) в Україні відзначали Щедрий вечір. Цим самим завершувався період “Святих вечорів”, який тривав з 6 до 12 січня, коли не годилося виконувати господарську роботу (окрім догляду за худобою). Протягом цього тижня люди влаштовували святкові застілля, ходили один до одного в гості й обов’язково співали колядки.

У день 13 січня українці починали готуватися до нового циклу різдвяно-новорічних свят. Господар ретельно прибирав усе обійстя, вичищав і добре годував домашню живність, а господиня готувала все необхідне для Щедрої вечері: святкові страви і чистий одяг для родини.

Щедру вечерю 13 січня готували переважно із скоромних страв: печеню, смажене м’ясо, ковбаси, млинці з салом, пироги, вареники з сиром. У деяких місцевостях України, як і на Свят-вечір, на стіл ставили теж 12 страв, варили другу щедру кутю, заправлену смальцем. На стіл ставили книші й калачі та запалювали одну або три свічки. Обов’язковим було приготування млинців. У ході чого господині примовляли: “Щоб усе так росло в Новому році, як млинці на дріжджах, та щоб сонце добре гріло ниви, як вогонь пече млинці”. Із настанням сутінок уся родина одягає чисте вбрання, застеляє скатерки й рушники, обкурює хату травою або ладаном і, прочитавши молитву, розпочинають Щедру кутю. Господар сідав за гіркою з пирогів, щоб його не було видно, й приказував: “Аби й надалі ви мене так не бачили” (тобто із-за миски з великою кількістю хлібної випічки, що символізувало достаток і щедрий урожай). Пиріжки роздавали членам родини, піднімали чарки за здоров’я близьких і рідних та бажали Царства Небесного померлим.

Того ж вечора господар, взявши сокиру, перевесла й кутю, обходив домашніх тварин, пасіку й сад, благословляючи своє господарство (обухом сокири тричі вдаряв по деревах і погрожував їх зрубати, якщо не будуть плодоносити).

13 січня також називали Меланки або Маланки (за християнським календарем Меланії — знатної римлянки V ст., яка будувала церкви, згодом стала черницею й молитвами творила чудеса). Етнологи твердять, що Маланка — найдавніше українське свято, яке має глибокі прадавні коріння і сягає ще кам’яного віку (неоліту). Бо на західноукраїнських землях Маланка супроводжувалась цікавим театралізованим дійством. Ватаги молоді ділилися на військових персонажів (“старжу”) та звіроподібних (“диганію”). Відповідні маски виготовлялися вдома і передавалися у спадок. Очолювали містерію Маланки лідери — “калфи”, а кульмінацією була боротьба “ведмедів” — найсильніших хлопців кожного кутка села. “Маланкою” був, як правило, переодягнений дівчиною хлопець. Зазначені персонажі, а серед них були ще й “звізда”, “коза”, “дід”, “циган”, музики, міхоноша (все нежонаті парубки) творили так званий “живий вертеп” і обходили з щедрівками кожну оселю, бажаючи господарям всіляких гараздів: “Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я”. Щедрівки, на відміну від колядок, були переважно світськими піснеспівами.

Загалом, обрядодії Щедрого вечора присвячувалися сонцю, а Коляда, яка тривала 12 днів (7-19 січня) була цілісною обрядовою системою й іменувалася Святом народження сонця.