Юннатівський скульптор

Сучасну Ямпільську станцію юннатів важко уявити без скульптур казкових героїв, що прикрашають різні куточки ботанічного саду. Скульптури Лісовика, семи гномів, Оленки та трьох ведмедів – улюблені місця для фотографування молодят та гостей селища. Мало хто з відвідувачів станції юннатів здогадується, що автор цих витворів не професійний скульптор, а на той момент звичайний працівник станції. Сьогодні наша розповідь про Володимира Кириченка, який назавжди змінив обличчя юннатів та нашого Ямполя.

Володимир Кириченко пригадує, що коли влаштувався працювати у юннати, йому доручили реставрувати дерев’яну скульптуру лелек, що раніше стояла біля старого корпусу станції. Проте замість того, щоб відновлювати стару скульптуру, він запропонував керівництву зробити нову. «Я побачив, що скульптуру реставрувати вже неможливо, – розповідає Володимир Кириченко, – тому зробив на папері набросок Лісовика і запропонував керівництву його виготовити. Побачивши малюнок Григорій Іванович Шпак усміхнувся, адже намалювати легко – важко зробити, але все-таки мені це вдалось».

З цієї скульптури розпочалась творчість ямпільського скульптора, далі була скульптура трьох ведмедів, що прикрашають вже новий корпус станції, велика лілія та семеро гномів, які органічно вписались в ландшафт ботанічного саду, стали його невід’ємною частиною, додавши йому унікальності та казковості.

Володимир Кириченко розповідає, що робити скульптури його ніхто не навчав, він просто почав їх робити і в нього все виходило. Взагалі в нього, як творчої особистості, багато захоплень, але так як він пішов працювати художником, то почав займатись саме виготовленням скульптур.

Цікаво, що якби творчі плани Володимира здійснились – сьогодні ми б бачили юннати дещо іншими, адже скульптор мав справді грандіозні плани. «Тоді я вже намалював ескіз скульптури з казки «Івасик-Телесик», – розповідає він. – Я хотів виліпити великого дуба, з гілля якого казковий герой сідав би на гусака. Планував, щоб скульптура буквально висіла у повітрі.»

Але склалось по-іншому. Володимиру довелось залишити юннати, «Діти повиростали, пішли на навчання, були потрібні кошти, а зарплата була дуже маленька, – розповідає він. – Але справа не в грошах, я працював би і так, але змінилось керівництво. Почали вимагати, щоб я був на роботі з ранку до вечора, а у мене було велике господарство, тож я був вимушений залишити юннати. Хоча все-таки з роботою я справлявся, всі завдання виконував вчасно. Просто я художник, а кожен художник має бути вільним, тож, коли почали притискати, я відчув, що так буде краще всім і звільнився».

Визнання настигло майстра вже після звільнення. «Вже не працюючи я брав участь у конкурсі, до якого вирізав скульптуру ангела, тоді саме цей витвір був визнаний найкращим. Виставка проходила на місці танцмайданчика, я був присутнім на ній і мені було цікаво спостерігати, як на мою роботу дивляться люди. Вони підходили до ангела, довго розглядали, окремі відвідувачі підходили і до мене, дякували за творчість – було дуже приємно. Взагалі, я люблю за цим спостерігати, тоді дивишся і щось на майбутнє собі міркуєш, і собі повертаєш частину душі, яку вклав.»

Знайшла свій попит творчість митця і за кордоном. Зокрема, Володимир Кириченко працював у Москві, де виготовив декілька скульптур, оформлював вирізні ресторани, гостьові кімнати. «Коли їхав в Москву – думав, куди я їду, це ж Москва, – пригадує він, -але коли зробив там перші вироби, то люди їх оцінили і захотіли такі ж собі.»

Зараз у майстра замало часу для творчості, «життя диктує своє, третя донька навчається, потрібно робити ремонти вдома. Але часом працюю сам для себе, заради задоволення, хочеться ж згадати молодість. Є і творчі плани, тож, готую майстерню, станочки, вже зробив шаблончик ангела. Планую робити фігури з дерева, адже з дерева найважче, але і виходить найгарніше».

На запитання про повернення до юннатів, Володимир важко зітхає, ніхто ж не пропонує. «Та я і сам вже змінився з віком, вже думаю по-іншому, хочу, щоб моя праця гідно оплачувалась. Тому, піти як раніше на 120 купонів, я не зможу. У середині я був і залишаюсь таким же: що все для Ямполя, для держави, для людей. Але часто розчаровуюсь: всі люди нібито і разом, нібито і хочуть зробити щось для Ямполя, а коли діло торкнеться реальних справ – то більшість дивляться, що з того отримає. Якщо бачать, що вигоди нема – то Бог з ним, з цим Ямполем. Хоча, багато мені не треба, якби тоді зробили так, щоб моя родина мала б хліб і мала за що одягнутися – я працював би і далі. І Ямполю від цього була б користь».

Матеріал з архіву Ямпіль.INFO

One thought on “Юннатівський скульптор

  1. Таких мастеров, как Владимир Кириченко надо всячески поддерживать, пригласить на работу, создать условия для его творчества, дать достойную зарплату. Ему надо помочь организовать обучение подрастающего поколения. У Владимира золотые руки, светлая голова и доброе сердце. Он работает на созидание. Благодаря его работам и работникам станции юннатов у нас в районе такой Райский уголок, которым любуются не только жители нашего района, но и многие приезжие.

Comments are closed.