19 лютого 2011 року у номері 8 (8960) районної газети «Голос часу» місцевий краєзнавець Віктор Володимирович Цвілодуб опублікував статтю «Відгомін старини», яка містить найбільш повне і докладне викладення історії Ямполя. Ми вирішили опублікувати цю статтю на сторінках Ямпільськоїх інтернет-газети для загального ознайомлення.

У пам’яті мешканців зберігалися до цих пір старі назви вулиць. Як виникли вони? Які події ховаються за багатьма звичними і водночас загадковими назвами?

Нинішню вулицю Куйбишева ще сьогодні називають Бондарівка, бо в далеку давнину вона була знаменита майстрами бондарями. Бочки, які вони виготовляли, славилися не тільки на все селище, а й за його межами. У панському маєтку, недалеко від цієї вулиці стояв триповерховий будинок кріпосної мануфактури. На першому поверсі була бондарня, на другому прядильня, на третьому – ткацтво. Так, як вулиця Бондаівка, була найближчою до цієї фабрики, то найбільше майстрів бондарів працювало у бондарні. Мабуть, за професійними даними умільців і називалася вулиця Бондарівка. Топоніми вказують на заняття, що з них колись жив люд вулиці.

Вулиця Бродівська (Щорса), яка вела від лівого берега річки Івот, де був брод (природна переправа через річку) на хутір Броди по дорозі на Білицю. Люди здавна приглядалися до природних переходів. І в нас зустрічаються броди, очевидно, мілину (піщані), і кам’яні броди – перехід по камінню. Цей топонім теж виник від природно-географічних особливостей нашої місцевості. Кобрисівка, або Музикантська вулиця, провулок від Бродської (Щорса). Від вулиці Бродсьої було відгалуження (провулок) до річки Студенок, який звався Кобрисівкою, або Музикантською. Обрисі, які дали назву вулиці (по прізвищу) були музикантами у кріпосному оркестрі Неплюєвих, обслуговували потреби поміщика і тому друга назва – за професійною діяльністю.

Найбільше в селищі старовинних назв від прізвищ родин, які дружньо жили на тій чи іншій вулиці, хуторі, чимось були відомі, часто об’єднані спільним заняттям (Негодин хутір, Савченків, Яришкін і інші), які зникли при усуспільненні господарств, земельних ділянок, а люди до цих пір пам’ятають мікротопоніми ці і місця де вони були розташовані.

Рябухівка (вулиця Шевченка), Безуглівка (Червонопрапорна), Лопатівка (Кірова, Жовтнева). Назва останньої вулиці пішла від історично відомого досить поширеного прізвища (Лопата). Звертаючись до документа 1728 року «Історичний нарис та відомості про економічний стан Ямполя», в якому згадується отаман Карпо Лопата. Можливо і він жив на цій вулиці серед більшості об’єднаних цим прізвищем.

Назв, що вказують на родинні стосунки, у нашому селищі чимало. Яскравим підтвердженням цьому є і Саранів хутір (нині вулиця Лісова). Першими мешканцями, що оселилися на Сарановому хуторі були козаки, які належали до Ніжинського полку. У XVII – XVIII століттях козаків у Ямполі було чимало. Жили вони не в центрі міста, а на окраїнах окремими хуторами. Звідки пришли – теж не завжди відомо. Мабуть, після скасування Запорізької Січі (1775) розбрелися вони і почали освоювати нові місця. Як згадує правнучка козака Сарани В.Я. Крючок, що її прадід прийшов з синами і поселився десь в кінці вулиці Бондарівка, і почали обживати хутір, який пізніше назвал Саранів хутір (від прізвища родини). Мав він декілька десятин землі, розділив її між синами, і почали облагороджувати, обробляти її: посадили сади, ліси, вирощували овочі… Зробили цей куточо привабливим для робот і відпочинку. Ще вона згадує, що родина була дуже працьовитою, в якій з давніх – давен існувала традиція по передачі трудового досвіду і професійних таємниць із покоління в покоління.

Родина козака Сарани розширила свої володіння. Далі за Сарановим хутором лісовий масив Микитівщина (назва від імені Мити Сарани). Неподалік був Гримучий вир (омут, водоворот – ця назва від географічного положення) і П’яна долина.  

За легендою,  цих місцях «гуляв» розбійник Кудеяр, який з своєю ватагою грабував купців на шляхах і ховав свої скарби в різних місцях, бо знав потаємні стежки через підступні навколишні болота.

В цих місцях були побудовані погреба, які слугували місцем для складів «добра» і тимчасових «кутежей».

Численні перекази про всюди сущого розбійника Кудеяра витворили в уяві історика 19 с. М.Костомарова напівдостовірного героя роману «Кудеяр» як надзвичайно жорстокого, сильного царевича Юрія Кудеяра…

Цікаві відомості зв’язані і з прізвищем Гриневичів. За спогадами старожилів Покотло Я.П. і Марчевського В.А., їх було два брати: один колишній генерал висланий в Ямпіль з Птербурга нібито за участь в повстанні декабристів. Він мав трьохповерховий будинок на початку вулиці Бондарівка (Куйбишева), а другий зі своєю сім’єю жив на Глухівсьому шляху (вулиця Леніна), де пізніше жила Московко Л.С., яку всі називали «Гриневичка». Згадують, що коли російський письменник М.В. Гоголь їхав з Ніжина в Москву, він у них зупинився і описав сім’ю Гриневичів у повісті «Старосветские поміщики».

1 thought on “Відгомін старовини: історія стародавнього Ямполя (частина 6)

  1. Интересно. Особенно про визит Гоголя интригует замечание.

Comments are closed.

error: Content is protected !!