Нездійсненний храм братства або будинок культури в с. Воздвиженське

В №34 (8722) районної газети «Голос часу» від 31 серпня 2007 року була розміщена стаття «Нездійсненний храм братства або будинок культури в с. Воздвиженське», яка розкриває нам нові невідомі сторінки історії Ямпільщини.

Кожен, хто бував у Воздвиженському не міг не звернути увагу на монументальну двоповерхову будівлю будинку культури, що урочисто височить в центрі села. Але мало хто знає незвичайну історію його будівництва.

Будинок культури споруджено на фундаменті недобудованого православного храму, закладеного в 1910 році Трудовим братством М.М.Неплюєва. Це мав бути великий п’ятикупольний  храм, розрахований на 2 тисячі прихожан, запроектований в стилі класицизму.

Закладання храму відбувалось урочисто, за участю преосвященного Чернігівського. Проект храму створив видатний російський архітектор Володимир Покровський (1871-1931), автор таких шедеврів, як православний храм-пам”ятник в Лейпцизі, Троїцький собор в Петербурзі, Федірівський собор у Царському селі. Старожил с. Воздвиженського М.Н. Гончаров, який бачив ескіз храму говорить про його схожість з Ісакієвським собором Петербурга. На початку будівництва за православними канонами у фундамент вмонтували пам’ятну плиту на якій були викарбувані установчі відомості (імена фундаторів, архітектора, правлячого царя, єпископа) та закладний золотий хрест у мармуровій шкатулці. Братчикам вдалося зробити фундамент та звести цокольну частину храму.

  В 1914 р. почалась Перша світова війна. Більшовицька революція 1917-го з громадянською війною принесли в квітучий хутір грабежі і безжальний атеїзм. У 1924 році комуністи заарештували братського священика Олександра Секундова, якого через деякий час розстріляли. Потім вони  знищили діючий з 1893 р. братський Хрестовоздвиженський храм – напрочуд самобутню дерев’яну споруду в древньоруському стилі. В 1929 р. братчиків взагалі виселили з Воздвиженського. А за місцем незакінченої будівлі закріпилась назва – церковище.

Після Великої Вітчизняної війни братську недобудову в самому центрі села тодішні керівники вирішили використати  здавалося б, цілком раціонально – збудувати зразковий палац культури, який був би осередком життя соціалістичного села і провідником радянської ідеології і культури для сільських трударів.  

У 1957 р. робітники місцевого колгоспу, оточені великою юрбою односельців, які зійшлись подивитись на те, як будуть діставати братський скарб, та під пильним наглядом голови правління Ф.Г.Аврамкіна зламали підмурівок і витягли чавунну закладну плиту і мармурову шкатулку. Але в ній вже не було золотого хреста.

Фундамент був такої  великої міцності, що зруйнувати його, навіть частково, не наважились і збудували будинок цілком на старому мурі. Тепер зі східного боку БК (з Зеленої вулиці) добре видно овально виступаючий вівтар нездійсненого храму. Сам будинок має в плані форму хреста і три портали.  Центральний портал строго зорієнтований на захід і тому стоїть трішки навкіс до вулиці Комуністичної. Так замість величного храму в селі виріс розкішний палац культури. На місці вівтаря стала естрада, на горньому місці – погруддя Леніна, у фасадних нішах місця скульптурних апостолів зайняли фігури робітника і колгоспниці, на шатровому даху замість куполів з хрестами постали антени радіозв’язку. А в цілому це була дійсно культова споруда – архітектурне дітище своєї доби, втілення стилю і духу  «всепереможного»  марксистсько-ленінського соціалізму. Багато оздоблена глядацька зала  налічує 700 місць. Вона не поступається театральним залам, тут є партер, елегантні балкони і навіть оркестрова яма. За архітектурним обрисом і оздобленням інтер’єру  будинок являє собою взірець  радянського неокласицизму.  

Втім цей будинок культури став справжньою окрасою села і гордістю воздвиженців. Його будівництво тривало з 1958 до 1964 р. під керівництвом тодішніх голів колгоспу Ф.Г.Аврамкіна та В.І.Медведка.

Будинок культури повноцінно функціонував до початку 1990-х рр. В його стінах розміщались: контора колгоспу, сільрада, широкоформатна кіноустановка, дискотека, зал урочистих актів, музей історії села, бібліотека, лекторський зал, працювали різноманітні аматорські гуртки, народний хор.

З 1993 р. будинок не опалюється, його дах частково зруйнований. Нині  холодну тишу  його залів вже не наповнюють   людські голоси. Його величні фасади сумно поглядають на світ темними очами напіврозбитих вікон. Від нього віє тією особливою тугою, яка притаманна місцям, з яких відходить життя.                        

Валерій Авдасьов