На шляху перейменування вулиць

Йде час, міняються покоління, а назви залишаються тим, що об’єднує людей і робить їх членами одного роду. Селище – це і є наша родина.

І, мабуть, кожному з мешканців не байдуже, як будуть називатися вулиці, які підпадають перейменуванню.
На сторінках газети «Голос часу» вже ознайомилися з окремими роздумами читачів про назви вулиць і провулків. У кожного із нас є своє бачення. Хочу висловити свої думки і відповісти на дзвінки з приводу перейменування деяких вулиць, найбільших, бо власні назви – це літопис, мова рідної землі, відгомін старини і, звичайно, наша сучасність і майбутнє.

Перед нами завдання: передати нащадкам історію, спосіб життя, допомогти деякими назвами розкрити географічне положення, деякі історичні події, розповісти про найвідоміших людей селища, про найчарівніші куточки його, але, щоб назва відповідала змісту!

Йшла мова про старі назви вулиць, які ще й досі звучать у нашому селищі, розповідають про минуле… Бо минуле, як тлумачить «Енциклопедичний словник», – це те, що зберігається в пам’яті людей.
Підтверджуючи думки читачів, деякі старі назви бажано залишити.

Найстарішою частиною поселення Ямполя є його південно-західний район, який називається Клином.
– Клин – ця назва передувала назві Ямпіль, яка вперше згадується при першому статистичному перепису Ніжинського полку 1654 р. «Це клиноподібної форми поселення, яке розташоване на пагорбі, оточене з трьох сторін водяними артеріями, які слугували природними кордонами.»

Сучасну вулицю Коцюбинського, мабуть, доцільно назвати «Клин» («Клинська»), так як ця назва й досі живе серед мешканців селища.

Вулиці Щорса (Бродівська), на мою думку, найкраще залишити стару назву «Бродівська». Вона вела до лівого берега річки Івотки, де був брод (природна переправа через річку) на хутір Броди по дорозі на Білицю. Люди здавна придивлялися до бродів, бо це скорочувало шлях до того чи іншого пункту.

По телефону зв’язався з друзями дитинства з приводу цієї назви. Вони з радістю підтвердили її: «Тільки Бродівська», пригадавши, як юрбою бігали до цього броду.

Це було надзвичайно красиве місце, повчальний матеріал для дорослих і дітей. Цей топонім виник від природно-географічних особливостей нашої місцевості. «Не знаючи броду, не лізь у воду».
Від Бродівської вулиці було відгалудження (провулок) до річки Студенок, який звався Кобрисівкою або Музикантською.

Кобрисі, які дали назву вулиці (по прізвищу), були музикантами у кріпосному оркестрі Неплюєвих, обслуговували потреби поміщика, а тому друга назва за професійною діяльністю.
Вона й досі живе серед мешканців населеного пункту.

Згідно Закону України, прийнятого Верховною Радою, вул.Леніна (Глухівський шлях) теж підлягає перейменуванню.

Виходячи з історичного минулого, з мізерних документів, які збереглися, я запропонував би саме цю вулицю назвати іменем нашого всесвітньовідомого земляка, подвижника освіти, світоча людяності і добра, філософа-богослова, соціального практика, громадського діяча, педагога і мислителя, засновника Хрестовоздвиженського Трудового Братства Миколи Миколайовича Неплюєва – «Неплюївська». З цією вулицею Неплюєви, перебуваючи у Ямполі, були найбільше зв’язані.

З лівого боку Студенка (трохи вище, де стоїть будівля колишньої бані), була садиба, побудований поміщицький маєток Неплюєвих, в якому 24 вересня 1851 році народився у нашому містечку Янпіль Чернігівської губернії (нині смт Ямпіль, Сумської області) Микола Миколайович Неплюєв.

А місця, де народжується людина, завжди святі. Звідси він почав свій шлях з вірою в істину і добро. У статті священника І. Танського «Краткое историческое описание м. Янполя Глуховского уезда», опублікованого в ж. «Черниговские губернские ведомости 1854 г., №46 читаємо: «Между строениями красуется дворец Неплюева с другими, принадлежащими ему, зданиями».

Маєток цей дерев’яний, не розкішний, але з естетичним смаком обладнаний. Біля нього чудові квітники, а неподалік – плодовий сад. Це прекрасне видовище, яке називалося «Панським садом».

На цій вулиці, №15, було розташоване сільське народне училище, яке пізніше називалося «неплюївською школою», побудоване батьком Миколи Миколайовича – Миколою Івановичем, якою вони опікувалися.
Це перший освітній заклад селища, який був найкращим у Глухівському повіті Чернігівської губернії.
Ця школа дала путівку в життя багатьом нашим відомим землякам. Про них я писав в районній газеті, більшість з них вміщено у книзі «Зелен край».

Ось тільки шкода, що не зуміли зберегти цю першу освітню неплюївську школу з двоповерховою добудовою 60-х років ХХ століття до наших днів!

На цій вулиці було розташоване волостне управління, головна контора поміщицького маєтку, трьохповерхова мануфактура, флігель для вчителів (до речі, ще існує, уцілів) і залишилася окрема ділянка стін торгового ряду Неплюєвих, побудована поміщиками. Це, мабуть, немало для однієї вулиці? Коли б кожен з нас залишав після себе стільки, наше селище було б набагато кращим.

А провулок на вулиці Леніна назвав би іменем братів Федоренків, які присвятили своє життя праці на ниві освіти народу. Павло і Василь Федоренки закінчили школу Воздвиженського Трудового Братства, університет імені Святого Володимира (нині ім.. Т.Г. Шевченка), працювали у вищих навчальних закладах України, а через деякий час Павло Федоренко – вчений історик, мав серйозні наукові дослідження з історії Лівобережної України – Гетьманщини другої половини ХVII – ХVIIIст. Приваблювала Павла і багата історико – культурна спадщина краю. Василь Федоренко займався літературною діяльністю, писав книги на історичні теми, займався науково – дослідною роботою.

У нових назвах слід враховувати минуле, перейматися сучасністю, дивитися у майбутнє.

– Це не просто підібрати якусь назву (хоч і найкращу!), а щоб ця назва відповідала реальності тієї чи іншої вулиці, потурбуватися, щоб вона була обґрунтована, щоб наш Ямпіль і назвами своїми виховував і розвивав молоде покоління. 

Ямпільська історія не розпочинається зараз, вона значно багатша.

В історичній біографії минулі десятиліття посідають особливе місце. Вони стали часом піднесення науково – освітньої сфери, розвою культури і духовності.

За ці роки до її літописної долі додано багато сторінок, викабуваних героїкою воєнних років, звитягою трудових звершень, іменами славетних земляків. Щедра земля Ямпільщини збагатила вітчизняну і світову культуру визначними талантами, чиї імена золотими літерами вибиті на крижалях історії.

Підібрати такі назви, щоб це був яскравий «букет», який би залишив у серці кожної людини незабутнє враження, а в серцях наших вихованців – пізнавально-патріотичний слід, щоб вулиці «не нарікали» на нас.
Зупинюсь на найбільшій центральній вулиці селища – Боженка (Базарна), яка теж підлягає перейменуванню.

Виходячи з її розташування, символів і об’єктів, які на ній знаходяться, вимагає особливої шани і поваги. Важко зразу підібрати назву, яка б об’єднала всіх, але думаю, що разом ми впораємося, бо всі зацікавлені в цьому.

Пропоную назвати її вулицею «Героїв», чи вулицею «Слави», чи Пам’яті і шани, чи …? Але хочеться , щоб зміст залишився!

А чому?

Була Друга Світова війна, яка залишила на нашій землі братські могили, обеліски і пам’ятники, безіменних героїв і пам’ятні знаки, сльози і біль…

Багато ямпільчан заслужили повагу земляків на фронтах Другої Світової.

– Зведено пам’ятний знак на честь 75 – Гвардійської Бахмацької стрілецької дивізії, яка звільняла наше селище від фашистських загарбників у 1943 році в ніч з 2 на 3 вересня. З тих пір ямпільчани святкують День визволення, поклають квіти до меморіалів, згадують героїв, їх безсмертні подвиги. Їх іменем і названа ця вулиця, встановлено пам’ятний знак. Вона починається на початку вулиці Боженка.

– По цій вулиці, в парку, перед будинком міліції, встановлено обеліск, на якому викарбувані слова: «Керівникам партизанського загону «За Батьківщину» Красняку Д.Д., Гнибіді С.М., Макаренку І.Т. та їх бойовим побратимам, які загинули у боротьбі за свободу і незалежність Батьківщини».

Центральний парк Перемоги і Слави…

У центрі Братська могила, в якій поховано 814 радянських воїнів, героїв, які визволяли наше селище від фашизму в роки Другої Світової.

Неподалік могила перезахоронених безіменних героїв.

Над дорогою монумент Слави «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» на честь односельців, які не вернулися з поля бою. На монументі викарбувані прізвища земляків – героїв. Це пам’ять про них – творців перемоги, самовідданих захисників рідної землі.

– Це місце святе для мешканців селища, які в будні і в свята приходять сюди, щоб ще і ще раз вчитатися у прізвища батьків, дідів і прадідів, віддати дань шани і любові.

На цій вулиці жила сім’я Костенків, три сини – герої якої не повернулися до рідної домівки.

Неподалік, на цій же вулиці, жив Гвардії лейтенант Євген Дмитрович Марченко, який загинув при звільненні столиці Австрії і похований на центральному кладовищі радянських військ як Герой Радянського Союзу.

Рокам ніколи пам’яті не стерти!

Далі Спасо – Преображенський храм, який не залишає байдужим нікого. Це окраса нашого селища, на який з заздрістю «дивиться» вулиця Кірова і ніби «просить» підтримати побажання багатьох ямпільчан дати їй назву «Спасо – Преображенська».

А провулок на цій вулиці, можливо, назвемо іменем Якова Цвілодуба, який відомий за межами України.
Указом Президії Верховної Ради Російської Федерації від 13 січня 1949 року селище Кауколемпила у Виборгському районі Ленінградської області на Карельському перешийку перейменовано в Цвілодубово в честь нашого земляка Якова Антоновича Цвілодуба, який був стрілком – радистом в одній із ескадрилій 5- го швидкісного бомбардувального авіаційного полку. А жив він на вулиці Кірова. У свій час школа №2 підтримувала тісні зв’язки з Цвілодубівською 8-річною школою, гостинно обмінювалися делегаціями.

Неподалік від Спасо-Преображенського храму відкрито пам’ятний знак на честь нашого найвідомішого земляка М.М.Неплюєва. Пам’ятаймо слова його: «Любите прошлое в предках, добрых заветах и национальных традициях. Любите настоящее в современниках, с ними объединяйтесь, дружно созидайте добро; Любите будущее, подготовляйте любовно и разумно лучшее для грядущих поколений».

Ще на нашу центральну вулицю Боженка виходить вулиця – 50 – річчя Жовтня, яка теж чекає перейменування. Як відомо з історичного минулого, в межах цього розташування був розташований храм Покрови Пресвятої Богородиці, який двічі гинув від пожежі (1754 і 1834 рр.)

Свята Покрова була духовним святом усього українського козацтва, яке щорічно відмічалося 14 жовтня. Покрова була заступницею всіх звитяг козацької сили і духу, сприяла розвитку військового мистецтва. М.С.Грушевський, видатний вчений і історик, писав: «Дух увійшов в український народ. Почув він свою силу, – що може чогось добитись і своє оборонити. Почув, що є він на світі, почули свою єдність ріжні землі українські й ріжні стани української людності. А попереду українського народу, як його щит і меч, як його оборона, стояла тепер козаччина».

Дата народження Дня Захисника України і була обрана, виходячи з історичних традицій вшанування героїв.
Об’єднання цих двох свят дає велику духовну допомогу нашому війську і як ніколи вимагає посилення національно-патріотичного виховання серед нашої молоді. Ця вулиця заслуговує назви Святої Покрови, або Покровська, а вулиця Боженка – вулиця Героїв.

Пропоную для обговорення. «Історія – це вчителька життя» – так говорив ще в дуже давні часи римський оратор і письменник Марк Тулій Цицерон.

І він же не помилився.

В. Цвілодуб, краєзнавець

3 thoughts on “На шляху перейменування вулиць

  1. Ул. 50 лет Октября- ул. Древесно-угольная,
    ул. 50 лет СССР- ул. Деревообрабатывающая,
    ул. Щорса- ул. Пилорамная,
    пер. Боженка- пер. Металлоломный.

  2. Виктор Владимирович, историк от Бога. Он не врал ни на уроках, когда, казалось, без вранья нельзя. Ни в жизни. Прислушаемся к советам мудрого учителя. Они верные.

Comments are closed.