“Азовинтекс” окопався в Львові

Якби барон Ротшильд жив у наш час, то свою знамениту фразу він сформулював дещо по-іншому: мовляв, найбільші капітали заробляють не тільки на війні, а й на футболі. Принаймні у Львові. Тут в рамках підготовки до чемпіонату Євро-2012 все кращі підряди, як в великодній кошик, потрапляють в портфель маріупольської компанії “Азовінтекс”. Остання, до слова, є одним із співзасновників корпорації “Індустріальний союз Донбасу”. У Львові “Азовінтекс” за півроку набрав будівельних замовлень більш ніж на півтора мільярда гривень, і не факт, що зупиниться на досягнутому.

У сейфі “азовинтекс” вже зберігається два підписаних контракту і ще стопка проектів. Так, в листопаді минулого року компанія отримала підряд на будівництво нового стадіону на околиці Львова кошторисною вартістю близько 670 млн грн. В кінці березня 2009-го їй же довірили реконструювати злітно-посадкову смугу в Львівському аеропорту, що, за оцінками Міністерства транспорту та зв’язку, обійдеться в 978 млн грн.

Крім цього, “Азовінтекс” претендує і на те, щоб в майбутньому підключитися до зведення ще ряду об’єктів в галицькій столиці. Зокрема, в коло його інтересів входить реконструкція термінального комплексу в аеропорту, будівництво нової дороги, що огинає місто і заходить в той же аеропорт, спорудження на базі Співочого поля в Парку народної архітектури сучасного концертного комплексу, відкриття нових готелів напередодні футбольного чемпіонату. І, цілком можливо, що перелік не остаточний.

Таке “планів громаддя” можна було б тільки привітати. Адже зусиллями маріупольських майстрів Львів в найближчі роки має надзвичайно перетворитися. Тільки два “але” утримують нас від бурхливих оплесків. По-перше, не скажеш, що право модернізувати і будувати “Азовінтекс” виграв у відкритій конкурентній боротьбі. Тобто конкуренція якщо і була, то, здебільшого, закулісна. По-друге, питання фінансування будівельних робіт до сих пір залишаються делікатним місцем і в аеропорту, і, особливо, на стадіоні.

Приблизно півроку тому в Львові ще ніхто всерйоз не ставив на “Азовінтекс”. Так, під кінець жовтня 2008 року в міській мерії вже лежав практично готовий до підписання договір на будівництво стадіону з турецькою компанією Yeditepe, яка вже мала досвід будівництва подібної спортивної арени в Дніпропетровську, а її фахівці, в той час як раз працювали на одному з нових культурно -розважальні комплексів Львова. Але тут задзвонив телефон з Києва, і події стали чергуватися, як кадри в калейдоскопі.

Курирує підготовку до Євро-2012 віце-прем’єр з гуманітарних питань Іван Васюник, виходець зі Львова, особисто прибуває на малу батьківщину, щоб переконати місцеву владу, що турки – це не наш вибір. В цей же час Міністерство регіонального розвитку та будівництва, очолюване іншим львів’янином Василем Куйбідою (до речі, колишнім мером міста), рекомендує обрати єдиним виконавцем будівельних робіт для Львівського стадіону проектно-будівельну компанію “Азовінтекс”. Через кілька днів цей вибір підтримує Мінекономіки. А вже 12 листопада нинішній мер Львова Андрій Садовий та генеральний директор “Азовінтексу” Олександр Тарута (брат одного з власників ІСД Сергія Тарути) підписують договір про генпідряд. 13 листопада 60 одиниць будівельної техніки з Маріуполя тріумфально входять до Львова.

Не можна сказати, щоб пан Садовий після останньої виборчої компанії палав особливо теплими почуттями до пана Куйбіди (і навпаки), але не послухатися рекомендацій зі столиці він не мав ні найменшої можливості. Відмова міг означати, що Львів взагалі випав би з обойми міст, де повинні проводитися матчі європейського чемпіонату з футболу. До того ж, команді Андрія Садового так і не вдалося самотужки знайти інвестора для стадіону. Ось і довелося сподіватися на допомогу Києва. Втім, бюджетних грошей для львівського стадіону ні в 2008, ні в 2009 році все одно не знайшлося. Але уявити інспекторам УЄФА розмашистий фронт робіт місто змогло.

“Азовінтекс”, бажаючи застовпити завойовану територію, активно кинувся вести будівельні роботи, навіть не маючи чітких гарантій щодо їх оплати. Керівник львівської філії компанії Ігор Семенов випромінював сліпучу благодійність. За його словами, якщо місто не має можливості авансом сплатити вартість будівельних робіт, то “Азовінтекс” готовий навіть місяць-два будувати стадіон за власні кошти.

Але всі учасники “будівництва століття” розуміли, що довго так тривати не зможе. Відразу після Різдвяних свят на Львівську міськраду посипалися перші рахунки за виконані роботи. До березня в стосунках між замовником і підрядником виникла порядна тріщина, яка загрожувала от-от з’явитися на очі громадськості. Джерела в мерії стверджують, що “Азовінтексу” 7 млн грн. вже заплатили, а 5 млн стоять в черзі на проплату. У філії маріупольської компанії говорять, що вклали в львівський стадіон значно більше. Втручатися в ситуацію знову довелося Івану Васюнику, який в якості компенсації за незручності за першим львівському контрактом посприяв «Азовінтексу» з укладенням другого – в аеропорту.

Виявлена при цьому оперативність урядової бюрократичної машини знову ж таки не може не вражати. Тільки в березні Мінтранс запропонував довірити “Азовінтексу” реконструкцію львівської злітно-посадкової смуги (між іншим, на позаконкурсних засадах). Мінекономіки цю ідею погодило в лічені дні, і вже 9 квітня брати Тарути разом з Йосипом Вінським заклали в Львівському аеропорту символічну капсулу з посланням до нащадків. Що там написано – неважливо, куди цікавіше – почитати контракт. А в ньому значиться, що за 2 роки “Азовінтекс” має настелити в Львівському аеропорту майже 377 тисяч квадратних метрів штучного покриття, замінивши їм бетонні злітну смугу, руліжні доріжки і перони.

Крім того, довжину смуги передбачається збільшити на 700 метрів – з нинішніх 2500 до 3200 м. Як уже говорилося, на ці роботи Мінтрансзв’язку готовий виділити майже 1 млрд грн., Причому в даному випадку мова йде про гроші, закладених до державного бюджету.

Правда, частиною з них “Азовінтексу” доведеться поділитися з київською компанією “Золоті Ворота” Сергія Самусева, яку брати Тарути взяли в субпідрядники. Адже стадіони “Азовінтекс” раніше все-таки будував – по крайней мере, будинки, в рідному Маріуполі, а ось досвіду аеродромної модернізації у компанії немає взагалі. У той же час “Золоті Ворота” в цій справі як раз набили руку. Саме ця компанія перекладала злітну смугу в головному аеропорту країни – Борисполі. Її, до речі, дуже цінував колишній український куратор підготовки до Євро-2012 Євген Червоненко. І залишайся він на своїй посаді до сих пір, реконструкцію в Львівському аеропорту “Золоті Ворота”, можливо, вели б і без “Азовінтексу”.

Але це все версії днів минулих, тоді як дні прийдешні обіцяють “Азовінтексу” ще один бонус. За словами міністра транспорту і зв’язку Йосипа Вінського, компанія “Тебодін-Україна” вже практично завершила роботи над проектом розширення пасажирського терміналу в Львівському аеропорту. Він передбачає збільшення пасажиропотоку, як мінімум, в 5 разів. Блакитна ж мрія Мінтрансу – перетворити Львів на вузловий аеропортовий хаб в регіоні Центральної Європи. Інвестора, правда, під цей проект ще немає, але якщо він знайдеться, то досить висока ймовірність того, що Стройподряд знову дістанеться “Азовінтексу”. Хоча б з тієї простої причини, що його бульдозери та крани і так працюють по сусідству. Завдяки чому витрати на логістику техніки будуть зведені до нуля, а за рахунок цього маріупольська компанія здатна запропонувати потенційному інвестору більш дешеві послуги, ніж конкуренти.

Пропуск в аеропорт кілька зняв напруженість навколо будівництва в Львові стадіону і наростаюче занепокоєння Сергія Тарути з приводу тривалого відсутності реальних джерел фінансування цього об’єкта. Керівництво “Азовінтексу” хоча б не дарма гнало машини і спецпотяга через цілу Україну, і, до того ж, найняло кілька сотень робочих вже на місці. Але оскільки з аеропортом, але без стадіону, футболу в Львові все одно не буде, компанія продовжувала наполегливо вимагати ясності і з першим львівським контрактом, перш за все, від міської влади. Під тиском, як з боку підрядника, так і київського Кабміну (де, не варто забувати, крім згаданих Івана Васюника та Василя Куйбіди, не менше плідно працює першим радником прем’єр-міністра Віталій Гайдук, з яким Сергій Тарута і засновував “Індустріальний союз Донбасу) , львівському меру Андрію Садовому довелося-таки в кінці березня піти на непопулярні рішення, в тому числі і для себе.

З одного боку, міськрада прийняла рішення про випуск у 2009 році облігацій муніципальної позики на 300 млн грн. і про залучення кредиту на таку ж суму. З іншого – керівництво міста і області підписало меморандум з власником львівського футбольного клубу “Карпати” Петром Димінським про створення народної футбольної компанії з такою ж назвою. Суть останнього документа в тому, що новий ФК отримає у власність кілька спортивних і готельних будівель в місті, а також земельні ділянки, а Петро Димінський вкладе власні або залучені у третіх сторін гроші в стадіон. Оскільки умов позики з кредитом ніхто поки не розробляв, поточна ситуація на фінансових ринках гірше нікуди, а час біжить, то окремі депутати в міськраді схиляються до того, що в кінцевому підсумку все зведеться до другого варіанту. Хоча до цих пір Димінський з Садовим вели досить гостру публічну перепалку щодо підготовки міста до Євро-2012.

До того ж, Андрій Садовий небезпідставно підозрює, що на наступних виборах львівського міського голови Петро Димінський буде грати проти нього, висуваючи власного кандидата.

За їх нинішнім ситуативним союзом простежується тінь все того ж ІСД. У 2006 році Димінського і Таруту об’єднав спільний політичний проект “Еко + 25”, і хоча він зазнав фіаско, але бізнесменів згуртував інший обопільний інтерес – футбольний. Схоже, сьогодні цей симбіоз починає впроваджуватися в львівську власність і владу.

Причому цей процес певною мірою підгодовується і за рахунок державного бюджету.