Саме він створив для нас сучасний Ямпіль

До Дня селища Ямпіль.INFO родовжує серію публікацій про людей, які внесли значний вклад в розвиток нашого селища. У номері 15 (7894) районної газети «Голос часу» від 26 лютого 1999 року була надрукована стаття «Перший секретар райкому». В статті детально розповідається про Іллю Євдокимовича Шевцова, який працював першим секретарем Ямпільського райкому партії і зробив великий внесок в планування і розбудову сучасного Ямполя.

 

«Тут не політичне, повірте, якщо читач з заголовку складе свою думку, не про повернення чогось, якого вже не повернеш.

 

Тут про окрему людину, яку поважали, наскільки я знаю, не тільки в Ямполі, а й в області, бо працював Ілля Євдокимович Шевцов в кількох районах першим секретарем райкому партії.

Не буду ставити отут перед абзацом оті три крапки. Просто скажу, що коли Ямпільщина входила до складу Шосткинського району, я вперше побував отут якось влітку. Після рідного села, а потім міста вразили розкішшю садів і тишею вулиці Ямполя.

 

Може тому і згодився на пропозицію перебратися сюди. А потім побачив з місяцями, що Ямпіль колись стане Шосткою, бо почав раптово розбудовуватись шаленими темпами.

І з чого? У 1967 році, коли вже в повну силу працювали райком партії і райвиконком відновленого району. Я побачив в Ямполі чотири двоповерхові споруди. Неплюєвська, де розташовані були, як завжди райком партії та райвиконком. Приміщення райпобуткомбінату, де нині селищна рада розташована.

 

І два житлові будинки. Один – біля колишнього шостого магазину в райцентрі. Другий – навпроти сьогоднішнього дитячого садка «Малюк».  

 

Не було тоді тут дороги. Грязюка була. На місці сьогоднішнього базару та універмагу пожежники порядкували.

 

А навколо – приватні будівлі.

 

Трохи далі був такий затишний Білкин сад. Здається, там і колгоспна бригада поряд існувала…

 

І от почав розвиватись район, яким керували тоді перший секретар райкому Ілля Євдокимович Шевцов та голова райвиконкому Михайло Іларіонович Грибенко.

 

Обидва – не місцеві. А от підлеглі здебільшого ямпільчани. Ті, хто раніше працювали в отаких органах, які то виникали, то знищувались.

 

Не приведи господи, щоб комусь у тім безмежжі зверху знову виникла подібна думка: щодо якогось з’єднання, укрупнення, чи ще чогось, недоцільність якого саме життя вже довело.

А тоді, після утворення так званого старого нового райкому почались раптові зміни під керівництвом Іллі Євдокимовича та Михайла Іларіоновича. Був створений генеральний план розбудови райцентру. Жителі з його взнали, що саме на пустирі буде центр Ямполя. Виникне кінотеатр, готель, приміщення райвиконкому, райпобуткомбінату, рай вузла зв’язку.

Та що казати – запланували заводські корпуси механічного заводу та житловий масив. Ми в редакції теж не вірили, що отак і буде.

 

Він добивався свого, мотаючи свої нерви та кілометри доріг до різних столичних установ. І ніколи, уявіть собі, не ламав голови. Щоб, як кажуть, не зламати шию…

 

А подивіться навкруги зараз. То нічого, гірко пожартуємо, що все це розвалюється чи простоює. Головне, що люди, які керували тоді районом, добились свого. Доклали всіх зусиль, відчуваючи свій обов’язок перед нами.

 

Про те, як створити нове обличчя райцентру постійно думав насамперед перший секретар райкому Ілля Євдокимович Шевцов. Він працював до цього на середино-Будщині на різних посадах. І непогано, коли йому довірили район.

 

Він був сміливою людиною. Може, зовні суворою, але справедливою. І мудрою – теж. В  усякому разі, міг вгамувати якісь зайві амбіції, прагнення, які не йшли на користь загальній справі.

Все в Ямполі нагадує про нього. Сам райцентр виріс завдяки його зусиллям. Навіть оті ялинки перед колишнім райкомом партії, нове приміщення якого теж при ньому побудоване, вимріяв саме він. І великий, такий незвичний для Ямполя парк, теж його ідея.

 

Він залучив до втілення її всіх однодумців. Серед них був і Микола Іванович Бабійчук.  Пам’ятаю його, тодішнього. Молодого, чорнявого, врівноваженого. І, слава Богу, живого нині…

 

Що ще сказати про Іллю Євдокимовича… Він був людиною слова, знав багато, в будь-якій галузі господарства міг орієнтуватися, бо все життя вчився, вчився…

 

Порозмовляв днями з кількома працівниками того далекого райкому.

 

Павло Єгорович Одарченко, колишній секретар:

 

– Він завжди був справедливий, хоч інколи, може, і не вдавалося це йому. Людиною, яку ми поважали і нині поважаємо, він був…

 

Володимир Тимофійович Одарченко:

 

– Він знав, що про нього колись згадають. Але працював не для цього. Щоб себе поважати.

 

Антоніна Павлівна Цовбун. Яка колись відала, скажемо просто, сектором обліку райкому партії, коротко каже:

 

– Ілля Євдокимович був людиною, якій можна вірити.

 

Зустрічаюсь і з простими трудівниками. Думки були однакові. Ілля Євдокимович зробив для району більше, ніж міг…

 

Потім, на жаль, його перекинули в Шостку, ще згодом – до Глухова…

 

Кажуть, що Ямпільський район був своєрідним полігоном, де виховувались кадри для області. Михайло Іларіонович Грибенко, працювавши поряд з Іллею Євдокимовичем, став першим секретарем Білопільського райкому партії. Пам’ятаю його напрочуд чуйною людиною.

 

Саме вони створили для нас сучасний Ямпіль. Хто заперечить?

 

Тоді одне питання: що ж залишили їх наступники? Просто скажу. Один – анекдоти. Інший спортивний комплекс, що так і залишився недобудованим. І навколо якого йдуть запеклі суперечки, кому ж бути його господарем, поки він не розвалився…

 

Про решту нагадайте у своїх спогадах самі…

 

Власне, можна сказати багато хорошого і про них. Але не стільки, як про Іллю Євдокимовича.

 

І ще ви подивіться, з якими людьми працював тоді перший секретар. Маю на увазі голів колгоспів.

 

Орденоносне господарство в Уску очолював Василь Кузьмич Остапенко. Це його син, Олексій Васильович, працював у Іллі Євдокимовича другим секретарем.

 

Василь Кузьмич часом мав іншу думку щодо заходів райкому, сперечаючись іноді з сином. Міг, зокрема, розпочати сівбу якоїсь культури лише тоді, коли босими ногами не визначить температуру весняного ґрунту.

 

Лише тоді весь колгосп виходив в поле…

 

Згадаємо Михайла Петровича Алексенка. В одному з зошитів його щоденника читаю: «Мені здається, що Ілля Євдокимович навіть трішки зрадів, коли я подав заяву про звільнення з посади голови колгоспу».

 

Може, й так. Перший секретар бачив стан здоров’я Михайла Петровича. Бачив і те, що його почали мучити думки філософські. Що різноманітні захоплення з’явились у Михайла Петровича на схилі літ.

 

Не будемо гадати. Скажу лише, що з наступником Михайла Петровича перший секретар міг розмовляти дещо крутіше, вимагаючи виконання якогось рішення.

 

А імя Валерія Івановича Медведка теж багато про що говорить. Ці люди всі були неординарні, на яких танком навіть не попреш, бо кожен з них мав свої принципи і підняв на них господарство. Люди в них вірили – у кожного орден Леніна…

 

І з ними перший секретар райкому партії знаходив спільну мову. А скільки було виховано кадрів нової, як кажуть, формації. І врожаї були високі, і достаток більший, ніж зараз.

 

В усьому була, хай маленька, але і заслуга саме першого секретаря райкому Іллі Євдокимовича Шевцова, якого вже немає серед нас.

 

М. Шмельов»

2 thoughts on “Саме він створив для нас сучасний Ямпіль

  1. Вот это наша история ! Зти люди достойны уважения и памяти потомков !

Comments are closed.