Як розбудовувався сучасний Ямпіль

 

До Дня селища Ямпіль.INFO дарує ямпільчанам ще одну надзвичайно цікаву статтю з архіву нашого видання:

 

Зараз важко навіть уявити, як виглядало наше селище ще 50 років тому. Завдяки невтомній праці декількох поколінь ямпільчан, обличчя Ямполя змінилось до невпізнання. Райцентр отримав сучасний вигляд, в якому гармонічно поєднана багатоповерхова забудова та зелені зони, об’єкти соціальної сфери та промислові підприємства.

 

Ще не так давно Ямпіль виглядав зовсім по-іншому, варто лише сказати, що центр селища знаходився на вулиці Леніна, неподалік старої площадки механічного заводу. Тут були розміщені головні установи та організації. Все змінилось в 1967 році, коли Ямпіль отримав статус районного центру. Перед місцевою владою постало нелегке завдання розбудови селища, як повноцінного адміністративного, культурного та ділового центру району. Саме з цією метою було прийняте сміливе та безпрецедентне рішення, про перенесення центральної частини на нове місце.

 

– В цей час першим секретарем райкому партії було призначено Шевцова Іллю Євдокимовича, – пригадує багаторічний головний архітектор району Олександр Миколайович Губар. – Ті часи я безпосередньо не застав, проте старожили селища Одарченко Павло Єгорович (третій секретар райкому) та Леляков Микола Миколайович (інструктор райвиконкому) розповідали, що коли постало питання, де організовувати центр селища, Шевцов запропонував зробити його на новому місці. Це було екстремальне рішення, я навіть не уявляю, як він цього добився, адже легше і дешевше було розбудовувати центр на старому місці,– зазначає Олександр Миколайович.

 

В той час, приблизно на місці, де зараз стоїть пам’ятник Леніну, стояла пожежна дзвіниця та селищний базар, була суцільна одноповерхова забудова. Чому ж обрали саме це місце? – відповідь: в рельєфі селища, адже це найвища його точка. З огляду на те, що планувалось будувати багатоповерхівки, необхідна була самостічна каналізація. І це місце, як ні яке інше для цього підходило. Будівництво нового Ямполя почали з об’їзної дороги та вулиці 50 років Жовтня. В ті ж роки було збудовано адміністративний будинок райкому та райвиконкому (сучасна будівля райдержадміністрації), готель, кінотеатр, гастроном, був закладений центральний парк.

 

– Це було дуже вдале рішення, – вважає Олександр Миколайович Губар. – Коли я приїхав в Ямпіль, то п’ятиповерхівок ще не було. Архітектором тоді був Родінка Олександр Прокопович, але за освітою він був не архітектором, а будівельником. Тож, мені дали рік постажуватись та запропонували роботу архітектора. Це був 1975 рік, мені було 24 роки, з того часу, я пам’ятаю всю розбудову селища.

 

– Добре пам’ятаю, як тодішній перший секретар райкому Хоменко Микола Григорович, поставив завдання зробити благоустрій старої частини селища. І ми почали з опорних стін біля вікового дуба та біля пам’ятника загиблим землякам. Довелось в парку робити насип більше одного метра, пам’ятаю скільки побоювань за дерева це викликало, але, на щастя, жодне дерево тоді не всохло і парк досі прикрашає наше селище.

 

– Потім головою райвиконкому був призначений Дрижерук Віктор Іванович. Мені запам’яталась його фраза: «Якщо люди бачать, що щось будується – то думають, що життя продовжується». Саме при ньому ми почали будувати перші п’ятиповерхівки – гуртожиток Ямпільського механічного заводу та 38-ми квартирний будинок, де розміщувалась аптека. Цікаво, що тоді найважче питання було не з коштами, як зараз. А з отриманням лімітів на проектні та будівельні роботи. В Дрижерука був справжній дар добувати ці ліміти. Тож, в районі був справжній будівельний бум. Щороку в Ямполі будувався 40-квартирний будинок, в Свесі – 60-ти та 100 квартирний будинок, в Дружбі 24- квартирний будинок. На селі будувались школи, адмінбудівлі, будинки культури, кінотеатри, дитячі садки, робились водопроводи, електричні мережі. Не говорячи вже про тракторні парки, майстерні та ферми. Тоді, в районі працювали такі будівельні організації, як ПМК 72, Мксу 16, ПМК 270, дорожній відділ, МКДСУ 18. Організацій було в районі багато, але і будували теж дуже багато.

 

Пам’ятає Олександр Миколайович і декілька випадків, які могли докорінно змінити сучасний вигляд селища. Так, виявляється, що так званий «105 квартирний» будинок по вулиці 50 років СРСР міг бути збудований біля лікарні.

 

– Коли завод звернувся за виділенням майданчика для будівництва, ми вирішили, що він мав би стояти біля лікарняного будинку. Таким рішенням ми могли б вирішити відразу декілька завдань, зокрема провести центральне опалення до лікарні, передати станцію перекачки каналізації заводу. А головне, цей будинок доходив би аж до червоних будинків по вулиці 50 років Жовтня і тут би виходив гарний в’їзд в Ямпіль. Проте, не склалось, генеральний директор об’єднання імені Корольова налаштував керівництво області, що будинок має знаходитись недалеко від заводу, аби працівники встигали пообідати вдома, хоча в заводу була дуже добра і дешева їдальня. Так будинок був побудований на вулиці 50 років СРСР, хоча там по будівельним канонам мала бути продовжена двоповерхова забудова.

 

Але найяскравіші спогади у головного архітектору району тих часів про будівництво перлини Ямполя – районної станції юних натуралістів.

 

– На той час вона була одноповерховим будиночком і квітів там практично не було. Але Дрежирук вирішив побудувати нову будівлю станції та взагалі зробити в Ямполі станцію юннатів, бо клумб, газонів та квітників в Ямполі тоді не вистачало. А отже, за задумом першого секретаря райкому, мав бути створений осередок, який мав таку справу поширювати. Він знайшов Григорія Івановича Шпака, що на той час був керівником «Малої Тимирязівки» в Свесі та запропонував йому стати директором станції. Життя показало, що він не помилився. Григорій Іванович став справжнім фанатом юннатів. Станція почала розростатись, була зроблена система доріжок, відремонтована стара будівля. Проте, коли почали працювати гуртки, всі побачили, що площі замало. Тож, Віктор Іванович вибив ліміти для будівництва нового адміністративного корпусу. До речі, я тоді пропонував побудувати його трішки лівіше, щоб його видно було б з дороги – ця будівля мала б бути завершенням та окрасою вулиці 50 років СРСР.

 

Цікавий випадок Олександр Миколайович розповідає і про знайомий всім ямпільчанам в’їзний знак у селище.

 

– Моя трудова діяльність починалась саме з в’їзних знаків в Ямпіль. Той, що зі сторони Сум стояв в низинці і був непридатний, хоча проектувала його обласна архітектура. Він мені відверто не подобався. Головою селищної ради тоді був Чмир, ми зустрілись і домовились, щось змінити, аби прикрасити його. В результаті поставили три пілони, та зробили чеканку – герб Ямполя. То був мій макет і мені приємно, що він ліг в основу гербу району. Цікаво і те, що на пілони було вирішено повісити наконечники з нержавіючої сталі, але в той час зламалась вишка і не було чим їх поставити. Тоді Чмир згадав молодість, взяв кігті і самостійно їх поставив. Ось такі тоді були селищні керівники!

 

Напевно, найскладнішим в роботі архітектора було перенесення цвинтаря, що знаходився на місці сучасного парку Перемоги біля школи №2.

 

– Це було дуже складне рішення. Ми розуміли, що кладовище не може бути посеред забудови і, тим більше, воно не могло бути в тому вигляді. Адже тоді воно більш нагадувало сміттєзвалище, до якого несли сміття люди з сусідніх багатоповерхівок. Так як там більше 20 років не було поховань, ми запланували там паркову зону. Проектанти пропонували там забудову, але ми вивчали думку людей і вирішили, що будувати на кістках – це кощунство.

 

Проте, повноцінного парку на тому місці так і не вийшло. З цим погоджується сам Олександр Миколайович.

 

– Якось з самого початку ця справа не пішла. В народі кажуть, що не можна працювати на Благовіщення, а ми організували суботник саме в цей день. До речі, на місці хрестів раніше був фонтан. Ми його самостійно проектували та виготовляли на заводі. Спочатку зробили помилку, що сопла виготовили з кольорового металу і їх покрали, потім ми їх замінили на вироби з чорного металу. Але фонтан там все рівно не пішов. Ми зробили збірний колодязь, в який стікалась вода з фонтану, там стояв насос, який гнав воду в зворотному напрямку. Проте, туди почали кидати все, що попало. В результаті згоріло декілька насосів, ми вирішили запускати фонтан тільки на свята, а потім взагалі про нього довелось забути.

 

Напевно, багатьом ямпільчанам було б цікаво дізнатись, яким би міг бути сучасний Ямпіль, якщо б будівництво селища не припинилось в 90-тих роках. За словами Олександра Миколайовича Губаря, планування Ямполя відбувалось в 80-ті роки. Згідно плану, мала йти забудова від лікарняного будинку до центру, а одноповерхова забудова на тому місці мала зноситись. По другу сторону цієї вулиці, аж до дороги, мав бути розбитий сквер для відпочинку. Планувалось в Ямполі 7 та 9 – поверхові будинки на майданчику біля РЕМу та «бібліотечного» будинку, де їх планувалось збудувати три. Окрім того, планувалась забудова в сторону міськгазу (ця вулиця мала бути повністю багатоповерхова) та від «магаданського» будинку в сторону молокозаводу. А в районі вікового дубу, від нотаріальної контори до автостанції планувалось будівництво будинку культури. А от школа №2, незважаючи на численні розмови ямпільчан, розміщена правильно. За словами Олександра Миколайовича перевернути її в іншу сторону було неможливо, бо проект будівництва був узгоджений його автором, художньою радою інституту та держбудом. В ті часи за цим дуже суворо слідкували.