Стародавня ямпільська земля багата своїми джерелами та водоймами, тут кожне навіть невелике село має свою криницю, яку люди цінують, поважають та доглядають. Та є в нашому районі і джерела, що відомі на теренах всієї області. Одне з них, Туранівське святе джерело, що знаходиться в сосновому лісі між селами Туранівка та Грем’ячка, поблизу автомобільної дороги на Глухів. Ця криниця відома вже три століття і славиться своєю цілющою водою.
Тут завжди можна зустріти людей, що по дорозі до Глухова, чи обласного центру, полюбляють зупинитись біля джерела. Одні просто втомлюють спрагу, інші милуються красою тамтешньої природи, а треті – п’ють джерельну воду з надією на зцілення від недугів. Адже говорять, що вона лікує шлункові хвороби, допомагає немічним та людям з вадами зору.

– Навколо цього джерела існує чимало народних легенд, – розповідає краєзнавець Леонід Сокоренко. – За одною з них, близько 200-300 років тому жив в цих краях заможний поміщик Туранський, і була у нього незряча донька. Яких тільки лікарів не привозив він зі всього світу, проте нічого не допомагало. Аж якось йому наснився янгол, що сповістив: «не шукай зцілення в чужих краях, адже ти маєш на своїй землі цілюще джерело, зводи доньку до нього зранку на Вознесіння і нехай умиється його святою водою». Так і зробили. І дійсно сталось диво – донька поміщика прозріла. За другою легендою, свята вода криниці зцілила людину, що не могла ходити. А третя легенда сповіщає, що це джерело утворилося на городі селянина. Він її закопав – і в той же день осліп, зір до чоловіка повернувся лише тоді, коли його сини розкопали криницю.
Чи дійсно так було, чи це вигадка, зараз вже ніхто не скаже, але легенди дуже часто основані на реальних подіях. В будь-якому разі в народі це джерело дуже цінували. На Вознесіння Господнє до святого джерела сходилися жителі довколишніх сіл. Хресним ходом люди йшли від Храму Архангела Михайла в селі Грем’ячка, до святої води, де служився водосвятний молебень. Ця традиція не переривалася навіть у радянський час.
– Коли я переїхав в Грем’ячку в 1968 році, церкви вже не було, її перевезли в Олине та зробили там клуб, але люди все одно ходили до джерела, – розповідає Леонід Іванович. – Особливо на Вознесіння, на сороковий день після Великодня, а так як не було священика, то люди самі робили обряд та несли додому неосвячену воду. Так відбувалось щорічно, люди вірили в цілющі властивості цієї води. Пізніше, в 80-х роках, там почали влаштовувати народні гуляння. Молодь проводила спортивні змагання, грали в футбол, перетягували канати. Свято починалось після обіду і тривало до пізнього вечора, – пригадує Леонід Іванович.
У 2010 році підприємцями району було зроблено новий зруб, облаштована купальня, встановлено поклонний хрест.
– Мешканці Грем’ячки дуже вдячні заможним людям, що допомогли з облаштуванням криниці, – розповідає Леонід Іванович. – Вони виділили найкращих майстрів, що створили всю цю красу. Криниця не була занедбаною ніколи, навіть за радянських часів, але тоді то була звичайна сокирна робота, а тепер тут дійсно гарно.
На зрубі була повішена пам’ятка, в якій сказано:”Шановні парафіяни! Вода в нашій криниці свята. Цей Дар Божий дістався нам, місцевим жителям, у спадок як джерело зцілення душі і тіла. Сотні років з молитвою і вірою приходили наші пращури до святині. Тому переконливо просимо вас не оскверняти джерело”.
Відновили в Грем’ячці і церкву, звідки за традицією щороку відбувався хресний хід до криниці.
– Зруйнована церква була дуже велика і стояла на місці сучасного клубу, – продовжує свою розповідь краєзнавець. – Старожили розповідають, що по ліву сторону в храмі ставали жінки, а по праву – чоловіки, було три входи. На службу сюди сходились з усіх навколишніх сіл.
– Недоля переслідувала тих людей, що руйнували цей старовинний храм. Їх навіть не хотіли ховати в селі, тож везли їх до Глухова. Старожили до цих пір вважають, що на Грем’ячку впало стільки буревіїв саме через те, що зруйнували церкву. Тож, відновити храм в селі збирались давно.
Ініціатором відновлення храму став саме наш співрозмовник, до цього його підштовхнула реальна життєва історія.
– Перед важкою операцією на серці лікар порадив мені сходить до храму, – розповідає Леонід Іванович. – Але я йому відповів, що в нашому селі немає храму. Тоді він сказав, якщо операція пройде успішно, то приїдете в село і зробіть все від вас залежне, щоб побудувати церкву. Так і сталося, спочатку рік чи два погано себе почував. Аж потім люди зібрались на сходку і обрали мене старостою будівництва цієї церкви. На той час залишилось без догляду приміщення початкової школи. Тож, вирішили храм зробити там. Закипіла робота, самі жителі села жертвували кошти на будівництво храму, допомагало лісництво, пилорама, підприємець Сизоненко. Хлопці Скорозвони безкоштовно зробили багато роботи. Церкву відкрили, вона діє, служби проводяться щотижня, їх служить отець Микола настоятель ямпільського Свято-Георгієвського храму. Проте, роботи по храму продовжуються і сьогодні, треба фарбувати, купити дорогу чашу для причащання.
Так, в невеликому селі завдяки невтомній праці його мешканців вдалось відродити стародавні духовні традиції. Тепер від новозбудованої церкви до святого джерела на Вознесіння проводиться великий хресний хід. В цьому році в хресному ході взяли участь шість священнослужителів на чолі з благочинним Ямпільського району отцем Михайлом, на свято завітало чимало людей не лише з Ямпільського району, а й з сусідніх міст Глухова та Шостки.
Тож, якщо по дорозі на Глухів у вас з’явиться трішки вільного часу обов’язково завітайте до Туранівської криниці. В цьому році до неї побудована зручна дорога, тож ви з комфортом та без проблем зможете до неї дістатись. А вода там дійсно чиста та цілюща, оскільки джерело пробивається через декілька шарів різних глин, верхній з яких, виходить на поверхню, – блакитна глина. Поживна волога бадьорить, знімає втому, а головне – лікує тіло та душу людини.

News Reporter