Предвісник духовного відродження

16 листопада 2013 року виповнюється рівно 23 роки з часу, коли в Ямполі був відбудований Свято – Георгіївський храм. Саме 16 листопада 1990 року, в день, який в селищі споконвіку вважається престольним святом, єпископ Сумський і Охтирський Никанор освятив новозбудований храм. Для жителів району ця подія стала передвісником духовного відродження краю після довгих років атеїстичної політики радянської влади.

Для Ямполя ця подія була дійсно непересічною, адже багато ямпільчан досі пам’ятають переслідування на релігійному ґрунті, коли за візит до церкви можна було позбутися партквитка чи бути викликаним на серйозну розмову до керівництва. Щоправда, заборони лякали далеко не всіх, віруючі жителі селища завжди знаходили можливість помолитись в храмі, відслужити панахиду за померлими чи похрестити дітей.

– При першій же можливості ми їздили в Свесу до храму, де відбувались богослужіння, – розповідає Марія Кирилівна Андрієнко. – Тоді нас з Ямполя збиралось чоловік 8-10, їхали до храму автобусом, по дорозі до нас підсідали орлівчани. Взагалі, на службу збиралось чимало людей. Проте, такі поїздки були не досить зручними для людей, адже вони були змушені взимку мерзнути на автобусній зупинці. Досить часто автобуса взагалі не було, тож були вимушені ходити пішки. В нашому ж селищі батюшки не було. Були випадки, коли на Великдень на освячення пасок збиралось майже все селище, люди стояли по вулиці Куйбишева від її початку і аж до магазину, а священнослужителі з сусідніх міст так і не приїжджали.

Тож, можна лише уявити радість ямпільчан, коли серед людей вперше розповсюдились чутки, що радянське керівництво дало згоду на відкриття церков.

– Ми тоді загорілись бажанням відкрити церкву і в нашому Ямполі, – продовжує Марія Кирилівна. – Та почали робити перші кроки в цьому напрямку. Зокрема, разом з Надією Захарченко та Ольгою Нечистик збирали сходку, їздили до благочинного в Шостку. І все ж досягли свого – нам дали батюшку і сказали, щоб ми відразу шукали хатинку і відкривали церкву, щоб всі треби: панахиди, поховання, хрещення проводились в нашому селищі. Тож, ми почали шукати приміщення для храму, хотіли його відкрити поближче до центру. Розглядали різні варіанти, у тому числі і колишній пологовий будинок, проте нас нікуди не пускали. Так тривало доти, доки ми в 1988 році не знайшли хатинку на вулиці Горького і не провели там перші богослужіння.

Потім ми дізнались, що продається невелика хатинка неподалік селищного кладовища, де до того часу жила бабуся, яку донька забирала до себе в Свесу. Ми придбали той будиночок і почали думати, як на тому місці побудувати повноцінний храм. Спочатку у нас були великі плани побудувати будинок для церковних потреб на місці сучасної Георгіївської церкви і трохи далі великий храм у формі хреста. Почали працювати, чоловіки знайшли дерев’яний будинок в хуторі Палащенкове, придбали його і перевезли в Ямпіль. З того матеріалу і почали будівництво. В той же час знайшли і стару хрестоподібну церкву в хуторі Говорунове і планували перевезти її в Ямпіль, але проти був настоятель храму отець Василь, який вмовив всіх, що для церкви цілком вистачить і будинку.

Тож, вирішили Георгіївську церкву будувати на цьому місці. Отець Василь хотів, щоб церква була дуже високою для кращої акустики, проте від цієї ідеї відмовились, адже він був би схожий на пачку сірників. Тож, зробили його вистою не 8 метрів, а десь 4-5. Для будівництва притвору розшукали цеглу, чоловіки заготовляли будівельні матеріали в лісі. Пам’ятаю, що роботи тривали не дуже довго, десь за рік ми їх завершили.

Було чимало труднощів і з реєстрацією, зокрема нам не хотіли видавати печатку. В «білому домі» говорили, що у нас не церква, а молитвений дім. Тож, довелось їздити в Конотоп і домовлятись, доки нам не видали печатку, на якій було написано «Георгіївський храм».

З назвою для нової церкви жодних складнощів не було, адже з розповідей старожилів селища ми добре знали, що на місці дитячого садка на перехресті автомобільних доріг на Дружбу та Свесу, колись була гарна, висока, кам’яна Георгієвська церква, яка за радянських часів була розібрана, а з її цегли було побудовано одне з приміщень школи №1. Тож, ми вирішили відновити справедливість на назвати нову церкву в честь покровителя селища Святого Георгія.

Церква розвивалась і після завершення будівництва. Зокрема, навколо неї вдалось покласти асфальтне покриття, а саму будівлю оббити оцинкованим залізом. Нове життя храм отримав і з приходом отця Миколи, якого призначили настоятелем храму в 1996 році. При ньому храм змінив свій вигляд: був обкладений цеглою, була побудована нова дзвіниця, змінилось і внутрішнє оздоблення, – зазначає Марія Кирилівна Андрієнко.

Сьогодні, незважаючи на те, що в Ямполі була побудована друга православна церква, Свято-Георгіївський храм дуже шанується ямпільчанами. В церкві завжди багато прихожан, які приходять з різних куточків селища. Вдячні прихожани і подарували церкві одну з головних її реліквій – мироточиву ікону святителя Миколи. Віряни переконані, що кожен, хто з вірою звертаються до неї – отримує полегшення у своїх духовних і тілесних потребах.

Настоятель храму отець Микола веде активну місіонерську діяльність. При храмі видається щомісячне духовне видання «Георгіївський листок», працює недільна школа, православна бібліотека та відеотека, регулярно відбуваються бесіди з прихожанами. А нещодавно була створена і перша в районі молодіжна православна організація «БлагоДія», збори членів якої відбувається щосуботи о 14-00 . Богослужіння в храмі відбуваються у недільні та святкові дні (початок читання годин на 8-30 , літургії о 9.00), а напередодні недільних і святкових днів вчиняється всенічне бдіння о 15.30

Загальноприйнятим прихожанами престольним святом є 16 листопада (день освячення храму), згідно церковного календаря в цей день святкується «Оновлення храму в місті Лідді». Також, ямпільчани вшановують покровителя храму святого великомученика Георгія Побідоносця, пам’ять якого відзначається 6 травня.