Наш український народ має прекрасну культуру і чудові традиції. Та серед розмаїття творчості в серці кожного українця особливе місце займає пісня. Адже, для нього на доленосних шляхах саме пісня завжди є життєвим стержнем. Кожен учасник аматорського народного хору «Барвінок» не уявляє свого життя без народної пісні. Цієї прекрасної любові до чудодійної, мелодійної української пісні кожного учасника народного хору навчив перший керівник колективу Василь Іванович Кусовський, який нажаль пішов з життя14 років тому. 20 липня цього року йому виповнюється 70 років з дня народження. Він все своє життя присвятив культурі і народній пісні і тому сьогодні ми згадуємо його з безмежною вдячністю, любов’ю і смутком.

В.І. Кусовський ще юнаком гаразд усвідомив афоризм: слабкий той учитель, котрий постійно не навчається сам. Тож спочатку він з відзнакою закінчив Ніжинське культосвітнє училище, потім з відзнакою Сумське музичне училище, а вже потім Київський державний інститут культури імені О.Е.Корнійчука.

Весь свій трудовий шлях від скромного директора Княжицького сільського будинку культури до посади начальника відділу культури районної державної адміністрації він залишався людиною високої культури та ерудиції, зібраності і відповідальності, все своє життя присвятив розвитку культури в районі. Василь Іванович мав своєрідний талант сходитись з людьми, до кожного знаходити підхід, розуміти характер і ніколи не підвищував голосу, завжди був спокійний і врівноважений.

Маючи талант митця і організатора В.І.Кусовський довгий час поєднував дві посади – адміністративну і творчу. Він був засновником хорового жанру в районі. Завдяки його ентузіазму, професіоналізму та наполегливій праці в Ямпільському районі з’явився хоровий колектив, якому в 1978 році було присвоєно звання «самодіяльний народний».

Тепер самодіяльний народний хор «Барвінок» відомий не тільки в районі, а й далеко за його межами. Під керівництвом Василя Івановича колектив брав участь у телепрограмі «Сонячні кларнети», був учасником днів української культури у столиці Казахстану м.Алма-Ата, з успіхом проходили виступи хорового колективу у м.Київ на виставці досягнень народного господарства, неодноразово був лауреатом Всесоюзних та Всеукраїнських фестивалів народної творчості.

Особливу сторінку в біографії колективу займала творча дружба з ансамблем пісні і танцю «Дняпро» Речицького міського будинку культури Гомельської області республіки Білорусь, яку заснував Василь Іванович і яка тривала більше 20 років.

В.І.Кусовський брав активну участь у громадському житті селища, району. Він був секретарем партійної організації відділу культури, депутатом районної та селищної рад, активістом Українського музичного товариства.

Самовідданий ентузіаст культури і керівник, він вносив частку своєї душі в розвиток української культури і мистецтва. За досягненні успіхи в роботі В.І.Кусовський неодноразово нагороджувався Почесними грамотами Міністерства культури СРСР, Міністерства культури УРСР. В 1985 році йому було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».

В ці, водночас ювілейні та скорботні дні, ми, працівники культури району та учасники аматорського народного хору «Барвінок», з безмежною шаною та вдячністю згадуємо свого керівника. Його світлий образ завжди буде жити в нашій пам’яті, а любов до української народної пісні, якої він навчив нас завжди буде жити в наших серцях.

News Reporter

1 thought on “Ямпільчани пам’ятають В.І. Кусовського

  1. Якщо говорити про авторитет Василя Івановича серед народу, то він був справжнім, і дуже високим. На похорон Митця люди прибували з усіх куточків України. Пів-дня повз домовину з прахом народного співця, встановлену у приміщенні районної Ради, йшли і шли люди. Ні до, ні після нього, ніхто не удостоювався такої посмертної честі. При житті він знався з великими діячами культури, керівниками уславлених колективів, таких, як хор “Вірьовки”, “Льонок”, чому і мені пощастило бути свідком. Він любив людей, а тому й досяг досконалості в своїй праці. Великі руки трударя, високе чоло мислителя і велике серце доброї людини – таким його пам’ятаю.

Comments are closed.